 |
Біжить зеленою левадою стежина.
Рослинність сяє проти сонця.
Блакитне, ясне, наче вимите, небо несе розрізнені пухкі хмаринки.
Мов дзеркало, вилискує ставок, а в нім лежить блакить і білі, білі лебеді-хмаринки.Усюди спокій степового ранку.
Та ось легенький вітерець, немов щось вкрав, втікаючи до степу, блакить ставкові зруйнував. І поскакали, поблискуючи крихітні хвильки.
З"явились ластівки. Вони вились, ширяли над водою, от-от не черкались крилом сяючих сонцем хвильок. А хвильки весело продирали сріблясту поверхню ставка, підсуакували і, доганяючи одна одну, котились у далечінь. Піщане дно прозорого ставка закипіло розтопленим сріблом, аж очі боліли глянути на нього.
Хлюп-хлюп! Хлюп-хлюп!.. попід кремезними вербами захлюпала зеленаста волога.
Зашуміли очерети,затріпотіли листя на вікових вербах, похилилися трави зелені.Поволі тихий ранок переростав у теплий, яскравий весняний день. І прокидались десь у найвіддаленіших куточках звеселілої душі потаємні, нові, незбагненні мрії, немов сам Бог їх послав на нашу заклопотану грішну землю.
Життя завирувало, потекло неміряною блакиттю неба, сріблястою поверхнею ставка, ланами буйними та сонними дворами.
|
 |
