 |
Мені болить, коли світанок гасне,
і темрява раптова день краде,
болить мене, коли дитя прекрасне,
хворобами скалічене, бреде…
Мені болить, коли людська упертість
на біле каже: чорне – і кричить,
що тільки пресловута мовна єдність
є сутністю життя. Мене – болить!
Мені ж болить, бо світ і так короткий,
а ніч…вона усіх не обмине.
Все людство на землі, від Куби до Чукотки,
мов крові крапелька, болить мене!
***
- А динозаври вимерли від болю
за пращура, що нищив все навколо,
простуючи всліпу крізь дикий ліс,
який йому на перешкоді ріс.
- Так то ж усе сплило!
Нащо нам динозаври!
… Минуле хоч було.
Але чи буде Завтра?
***
Я маленька людина,
українка – «маленька».
Вже себе і не бачу,
така я дрібненька…
Проти мене мікроб той,
мабуть, величенький.
Мікроскоп я замовлю
(хатинку продам!),
документ підготовлю
шановним панам.
Бачте, тутечки видно:
маю вуха і очі,
чи ж панове повірити
так і не хоче?
От біда, що життя
промайнула частина,
аж коли я дізналась
про критерій людини.
То ж міняти вже пізно
своє бачення світу,
а що стала дрібненькою,
як же – радіти?
Чи даремно вважала,
що кожна людина
має шанс називатися
громадянином?
Я – достатня людина.
Попри все ще й живенька,
і мені Україна
теж не мачуха – ненька.
***
Серце твоє, Україно,
від судом не затерпло,
від спалахів пекла
не загорілось.
Вивільни, випростай, земле,
родюче і змучене тіло,
щоби коріння від вибухів зла
відпочило,
щоби людина у вирі знегод
не скам’яніла… |
 |
