Нехай плетуть зимові дні повільні

рахунок нашим пройденим літам,

а ти мов птаха волелюбна – сильна,

і в цьому є твій непідробний шарм.

Краса і гордість, а за ними туга,

яка іде крізь невгамовність зла,

а ще й немає поруч того друга,

з яким і в прірву залюбки б пішла!

О, кришталеве зернятко – жіночність,

крихке, довірливе без тями й забуття!

І лише очі зраджують щоночі,

бо плине час, а з ним вже і життя…

Та ми ж такі, подруженько, за гартом,

що нас не вкриє крига самоти:

адже життя, воно того і варте,

щоб нам у нім трояндами цвісти!

І наш девіз: любов перемагає

тоді, як світло щедро віддає.

Воно в душі ніколи не щезає,

дарує сонячне тепло своє!